| | Як у нас на вечорницях…
Цьогорічне свято Андрія в Лучанській ЗОШ І-ІІІ ст. пройшло у теплому родинному колі, бо проводили його не тільки учні та учителі школи, а й учасники фольклорного колективу «Любисток».
Дійство розпочалося… Розпорядниця вечорниць (цього року її роль блискуче виконала Сироваткіна Галина Василівна, учасниця колективу «Любисток») чепурила світлицю, чекаючи на молодь, яка прийде калиту пекти. А що ж то за калита така? Готується вона, як виявилося, з прісного тіста у вигляді тонкого коржа. Тоді на ньому роблять багато зубців, а зверху посипають маком, змащують медом. Кусання калити – один з найважливіших обрядів цього свята, а запікають її у печі так, щоб вкусити було важко.
Господиня свята запросила до своєї світлиці дівчат та хлопців, які співали українських пісень. Виступи учасників фольклорного колективу «Любисток» під керівництвом Бабича Юрія Івановича створили атмосферу єдності поколінь, згуртованості громади та відчуття родинного затишку.
  
А поки калита пеклася, дівчата-старшокласниці ворожили. Кидали чоботи, щоб дізнатися, звідки прийде до них суджений. Ворожіння на тарілках, дровах, пшениці – усе відобразили вдумливі і небайдужі до народних обрядів організатори свята. Але найбільше повеселило глядачів ворожіння, пов’язане з пирогами. Розкладені дівчатами пироги, вибирав собака. Одного вхопив – і побіг. За повір’ям, ця дівчина (чий був пиріжок) першою вийде заміж.
  
Андріївські вечорниці - це веселе і колоритне дійство, жарти і сміх. Збитки - жарти, пустощі, здебільшого хлопців, які дозволялися тільки в Андріївську ніч. На наших вечорницях жартували не лише школярі, а й учителі, які брали участь у виставі. Особливо всім запам’ятався колоритний дід, роль якого виконував учитель фізичної культури Колногуз Геннадій Володимирович.
  
Але всі з нетерпінням чекали найголовнішого дійства – кусання калити. І от з’являються пан Калитинський та пан Коцюбинський, які запрошують бажаючих кусати калиту. Таких, повірте, виявилося чимало. Та кусання калити – це непроста справа. Перед тим, як нею смакувати треба добре вискакати «Зайчика» під жартівливу пісню «Ой, на горі жито…», яку весело виконували дівчата. Усі по черзі доставали до калити, щоб її вкусити - і горя не знати.
На завершення дійства господиня пригостила всіх присутніх в залі запашними пирогами.
Свято вдалося на славу. Перед усіма ожили ігри й забави нашого народу. Тепер головне, щоб вони і надалі не пішли у забуття. Міцний наш рід, жива у ньому пам'ять про минуле. Тож бережімо цю прекрасну, невичерпну скарбницю. У ній розум, кмітливість, гумор, надія і світло завтрішнього дня. Хай у нас завжди живим вогником світяться обереги пам'яті!
Павлишина С.В.,
учитель української мови та літератури | |
